Сайт Архив WWW-Dosk
Удел МогултаяДобро пожаловать, Гость. Пожалуйста, выберите:
Вход || Регистрация.
04/04/20 в 12:06:28

Главная » Новое » Помощь » Поиск » Участники » Вход
Удел Могултая « Королівна, ясна панна »


   Удел Могултая
   Сконапель истуар - что называется, история
   Околоистория Центральной и Восточной Европы
   Королівна, ясна панна
« Предыдущая тема | Следующая тема »
Страниц: 1 ... 3 4 5 6  Ответить » Уведомлять » Послать тему » Печатать
   Автор  Тема: Королівна, ясна панна  (Прочитано 10415 раз)
Guest is IGNORING messages from: .
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #60 В: 12/14/07 в 12:14:30 »
Цитировать » Править

2Бенни - ой-ой-ой, это уже не просто блоха, это дыра в миропостроении (моем  Embarassed  Cry ). Тем не менее, спасибо...
 
2 Нава - мне очень понравилось!!! Но была и третья женщина? Я о Данте почти что ничего не знаю...  Embarassed
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
nava
Beholder
Живет здесь
*****


Несть глупости горшия, яко глупость.

   
Просмотреть Профиль » WWW »

Сообщений: 1508
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #61 В: 12/14/07 в 13:06:42 »
Цитировать » Править

Ну, Бокаччо с его мизогинией - тот еще источник...
А третья женщина была. Ее предположительно звали Пьетра, поэтому она и обозначена как "каменная дама". Стихи, повященные ей, впервые были опубликованы на русском в "литпамятниковском" издании Данте, были и отдельные издания. В сети я их ен нашла, нашла тольско ссылку на книгу.http://www.biblus.ru/Default.aspx?book=889a2q3a7
Во времена ЛУ эти тексты еще не были введены в обиход.
Зарегистрирован
Бенни
Administrator
*****


б. Бенедикт

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2542
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #62 В: 12/14/07 в 13:16:32 »
Цитировать » Править

antonina, где здесь дыра? Не думаю, что Леся Украинка претендовала на историческую точность. Скорее, безымянная жена поэта - еще один архетипический образ.
 
Что касается других спутниц Данте, Мательда в "Комедии" может быть и аллегорией, но Джентукка из Лукки - вряд ли.
Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #63 В: 12/19/07 в 13:17:37 »
Цитировать » Править

Мне попадалось утверждение, что прообразом героини и адресаткой «Забытой тени» была жена Михаила Драгоманова, Людмила Драгоманова. Она действительно полностью посвятила себя семье и мужу, разделила с ним изгнание, после его смерти занялась сохранением и популяризацией его творческого наследия. Об этой женщине часто забывают, во всей толстой книге Оксаны Забужко о ней нет ни единого слова….
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #64 В: 12/19/07 в 13:19:12 »
Цитировать » Править

Ви обранець королівни
 
Это – из самого-самого…
 
Умирающий рыцарь прощается со своей возлюбленной:
-Почему вы погубили себя, моя королевна, что соединило вас со мной, бедным рыцарем без наследства? – Рыцарь мой, это обида для меня, я не привыкла продавать свое сердце за золото.
 
Королівно, ясна панно,
ви себе навік згубили!
Що з’єднало вас зі мною,
вбогим лицарем без спадку?
-Мій лицарю, любий пане,
се мені гірка образа,-
я ж не звикла продавати
свого серця за червінці!
 
«Без спадку» - это ведь может быть и лишенный наследства? В какой мир мы попали? Тристана, Дон Жуана? Всего этого трагического поколенья? «ми, лицарі без спадку...»
 
- Я ведь лишен славы, моя королевна, умираю от руки предателя дома, на кровати. – Пусть падет позор на предателя, мой рыцарь, вам же достаточно славы: вы – избранник королевны.
 
-Королівно, ясна панно,
я зовсім безславний лицар,
бо від зрадницької зброї
умираю вдома, в ліжку.
- Мій лицарю, любий пане,
хай впаде за зраду сором,
слави ж маєте доволі:
ви обранець королівни.
 
В этом мире, строгом и героическом, жизнь не считается достойной, если ее не венчает достойная смерть – на поле брани оружной или же духовной. М.Драгоманов скончался, читая лекцию в университете, племянница, которой он завещал похоронить его, назвала эту смерть «почетной и рыцарской». Когда Кассандра говорит пленному греку: «Ти словами сими // На смерть почесну в Трої заслужив» – это не угроза, это признание мужества врага (такая точка зрения господствует в тех культурах, которые мы свысока называем примитивными, у нас оно свелось к трагикомическому швейковскому – мы вас расстреляем, а не повесим). Из формулы козацких закличников: «Кто готов претерпеть всякие муки за святой крест, кто не боится смерти – приставай к нам!»  «Коли б то так судилося і нам// Спалити молодість і полягти при зброї»
 
- Я умираю, моя королевна, кто же вас защитит от бесчестья и злословья? – Рыцарь мой, не боюсь я злословья, все я делаю по собственной воле, потому что я – королевна.
 
 
- Королівна, ясна панно,
чує серце, що загину, -
хто ж вас буде боронити
від неслави, поговору?
-Мій лицарю, любий пане,
не боюсь я поговору, -
все чиню по власній волі,
бо на те я королівна.
 
- Вам тяжело будет смотреть, моя королевна, как меня похоронят попросту, без почестей. – Не раньте моего сердца, мой рыцарь, зачем мне пышные почести, если я потеряю вас.
- Умоляю вас, моя королевна, ради нашей любви, будьте гордой и в печали, как прилично королевне. – Это страшное заклятье, мой рыцарь, ничего нет тяжелее, чем непрозрачная и гордая печаль…
 
-Королівно, ясна панно,
заклинаю вас коханням,
майте гідність і в жалобі,
як належить королівні.
-Мій лицарю, любий пане,
нащо сі страшні закляття?
Се ж найгірше в світі лихо –
непрозора, горда туга...
 
Даже прощаясь навеки, они не забывают обращаться друг к другу, придерживаясь всех предписаний этикета. Королівно, ясна панно... Мій лицарю, любий пане… Так оно прилично, этикет, поднятый до уровня ритуала – как панцирь, не дающий сердцу истечь кровью.  
Из стихотворения «Трагедія» -  
Во время турнира дама посылает пажа к своему рыцарю с просьбой  ненадолго оставить битву, чтобы она смогла перевязать его тяжелые раны. – Нет, отвечает рыцарь, если я хоть на минуту расстегну свой панцирь, все раны откроются и я умру в тот же миг. –Но, рыцарь, этот ответ ранит сердце нежной дамы. – Если у дамы есть панцирь, пусть она его сожмет сильнее.
 
Рыцаря без наследства хоронят в бедной сельской церкви. Королевна стоит, как невеста, в вуали, только черного цвета, в бестрепетной руке – восковая свеча. (Куда более веселый, но принадлежащий к тому же семантическому кругу свадебный символ Украины козацких времен – меч, обвитый барвинком). Девушки рыдают, спрятавшись в углу, а в церкви шепчутся – эта любила, та бежала босиком и ловила за стремена, кто же та, что стоит у гроба? – Королевна.
 
Хто ж ота, що стала поруч
коло гробу? – Королівна.
 
В королевских палатах притихли придворные, король разгневан. Маленький паж несмело проговорил едва слышным голосом: «Ясная панна ждет». Гневный повелитель твердым голосом ответил – «Пусть приходит, пусть выслушает при всех проклятье отца». Не успел король закончить, как в толпе зашелестело – дорогу королевне. Она идет, среди блестящих рыцарей и нарядных дам, - одета в простую черную одежду, не опуская печальных глаз, не склоняя бледного чела.
 
Поміж лицарів блискучих,
поміж дам препишно вбраних
королівна йде поволі
у буденних чорних шатах,
без серпанку й покривала,
з непокритою косою;
не спуска очей журливих,
не схиля блідого чола.
 
Рыцари и дамы, затаив дыхание, ждут, как грома среди бури, королевского проклятья. Но, вместо этого, тихо зазвучал старческий голос: «Ты пришла, милая дочь? Сядь, отдохни, дитя». И только тогда королевна зарыдала.
 
Але що се? тихо й смутно
забринів старечий голос:
“Ти прийшла, кохана доню?
Сядь, спочинь, моя дитино...”
Ледве вчула королівна
ту лагідну, тиху мову,
затремтіла вся і впала,
мов росиночка додолу.
Мов росинка, що холодна
та бліда трималась довго,
цілу ніч на верховітті,
поки сонце не пригріло...
 
И тогда в королевских палатах появились гости, не соблюдающие этикета, – печаль и горе.
 
У палати королівські
загостили жаль і туга, -
се були найвищі гості,
та прийшли без етикети.  
 (Королівна)
 
Таков был рыцарский мир, «вік лицарства» - мир «лицарессы Святого Духа». Возвращаясь к давней теме о возможности сопротивления даже тогда, когда враг неизмеримо сильнее – те, не просящие пощады, могут сослаться на Лесю Украинку. Никто никогда не слагал такого яростного гимна во славу побежденных.
 
Не здававсь мені величним
Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокірну
Взяв оружною рукою.
Тільки серце чарувала
Бранки смілива відповідь:
“Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш”.
(Мрії)
“Ты можешь меня убить, но не заставишь жить» - это на самом деле кто-то отвечал так?
 
Оксана Забужко: «В этой хрестоматийной Лесиной «апологии рыцарства» речь идет не только о той этически нормативной самоидентификации с более слабым, которая с пришествием тоталитарной эпохи с ее неопоганским «культом победителей» будет чем дальше, тем чаще осуществляться в культуре с «позиции меньшинства» (похожее кредо Лорки с 1931 года – быть на стороне всех униженных – цыган, негров, евреев, мавров, что-то от которых есть в каждом из нас). Но главное для Леси Украинки – не сама по себе идентификация с униженным и не традиционная «милость к падшим», но утверждение абсолютной ценности духовного сопротивления порабощению при любых условиях.»
 
Неопоганской – христианской? Как совмещается религия рыцарства с христианством? Зачем гордым воителям эта «религия слабых»? Потому что терновый венец всегда лучше царской короны. Это – по-рыцарски. Так было всегда и так будет, пока живут люди и пока растут тернии.
 
Завжди терновий вінець
   буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
    на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Так одвіку було
  й так воно буде довіку,
поки житимуть люди
   і поки ростимуть терни.
 
Но это возможно лишь для человека с душой свободной – «вільної душею людини», которая понимает красу более высокую, чем ту, что кричит по площадям – сюда, люди добрые, я доступна каждому
 
Тямлячи вищу красу, ніж та, що кричить на майданах:
“Гей, хто до мене? Ходіть, я кожному в руки даюся”.
 
И что же нам предлагают взамен? «Страшную прелесть» Йетса? A terrible beauty is born. «Красота – это начало ужаса, который мы еще способны выдержать» - Рильке. “Ту вищую красу, таку страшну...” Но это уже Леся Украинка, успевшая первой, это ее молоденькая героиня-христианка – жертва и жрица, в которой мы узнаем новое воплощение Вивии Перпетуи, «заколовшей волосы подобранными на арене булавками, дабы не иметь скорбного вида».  
На этих вершинах мало кислорода, оттуда легко сорваться и тогда мы  попадаем в мир рыцаря-узника, «лицаря в темниці». Но это уже «Осіння казка» или же «Віла-посестра»…
 
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
olegin
Живет здесь
*****


Я люблю этот форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 3520
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #65 В: 01/05/08 в 22:31:37 »
Цитировать » Править

...Чи довго ще, о Господи, чи довго
 
Ми будемо блукати і шукати
 
Рідного краю на своїй землі?
 
Який ми гріх вчинили проти Духа,
 
Що він зламав свій  
заповіт великий,
 
Той, взятий з бою волі, заповіт?
 
Так доверши ж  
 
докраю тую зраду,
 
Розбий, розсій нас геть  
 
по цілім світі,
 
Тоді, либонь,  
 
журба по ріднім краю
 
Навчить нас —  
 
де і як його шукать.  
 
Тоді покаже батько свому сину
 
На срібне мариво удалині
 
І скаже: «Он земля  
 
твого народу!
 
Борись і добувайся  
 
Батьківщини,
 
Бо прийдеться  
 
загинуть у вигнанні
 
Чужою-чуженицею в неславі».
 
І, може, дасться заповіт новий,
 
І Дух нові напише нам скрижалі.
 
Але тепер? Як маємо шукати
 
Свого народу землю?  
 
Хто розбив нам  
 
Скрижалі серця, духа заповіт?
 
Коли скінчиться  
 
той полон великий,
 
Що нас зайняв  
 
в землі обітованій?
 
І доки рідний  
 
край Єгиптом буде?
 
Коли новий загине Вавилон?
Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #66 В: 01/21/08 в 14:01:40 »
Цитировать » Править

Прошу прощения за то, что тема пока простаивает – это меня праздники выбили из колеи. Пока предлагаю почитать критическую статью о книге О.Забужко вот здесь
 http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/crit/oz.html
 
Естественно, автору можно сказать его же словами – знай, швець, своє шевство (физику), а в кравецтво (литературоведение) не мішайся. Вопреки его грозным инвективам – Лесю Украинку О.Забужко цитирует верно (я сличала Smiley ), где у Леси Украинки «Граля», там и у ОЗ. Научным атеизмом лучше бы автор (МЖарких) не размахивал, «як дурень люшнею», «народничество», за которое он заступается, - это вовсе не то же самое, что «народництво» (в литературе), о котором сама Леся Украинка отзывалась преимущественно саркастически. И феминистическая методология, и феминистическая критика, как это ни грустно, существуют, работают и даже дают результаты.  «любови замість любові й Руси замість Русі» писал еще Франко («Я ж не люблю її з надмірної любови», тем более понятно, что рифмуется с «воли, корови»), «козацька шляхта» очень даже существовала, и Косачи с Драгомановыми к ней принадлежали. «Релігія предків моїх», згадана в листі Лесі Українки до А.Ю.Кримського від 6.06.1912 р.,» - это что у Леси Украинки язычество, что и у Оксаны Забужко оно же самое. «Релігійна вірність саме шлюбу, а не нареченому» - тоже не Бог весть какая премудрость, автор мог бы услышать эту концепцию хотя бы в мыльной опере «Клон», где героине-арабке объясняют, что она должна быть влюблена не в жениха, а в сам брак. За свой тон автор вообще заслуживает пинка в …
Однако кое-какая сермяжная правда есть и за ним.
1.      Весьма вероятно, что имя «Мириам» Леся Украинка почерпнула из куда менее экзотических источников, чем гностические тексты. Мне даже смутно припоминается Smiley, что эта форма имени «Мария» была популярна на грани веков в богемной среде и использовалась в качестве артистического псевдонима.
2.      Драматург, прозаик, поэт и театральный деятель Старицкий ничего общего, кроме фамилии, не имел с князьями Старицкими, соответственно, не принадлежал к Рюриковичам. (О князьях Старицких автор советует почитать книгу Руслана Скринникова «Царство террора».) Также и Косачи принадлежали максимум к среднему дворянству. Между прочим, из писем Леси Украинки понятно, что в семье Косачей часто бывали «напряжения с финансами». Шептицкие могли принадлежать к «боярскому галицкому роду». Но, согласно принятой на сегодняшний день теории, «боярское происхождение» имеет едва ли не вся мелкая галицкая шляхта, т.е. любой Кульчицкий, Бачинский, Гординский и пр. (Кстати, а чего это ОЗ в своих аристократических претензиях так упорно игнорирует прикарпатскую шляхту? Общественное положение Н.Кобринской ничуть не ниже, чем Олены Пчилки)
3.      «буйный сын кровавого пророка» - аллегорическое название турков. Или мусульман вообще
4.      Влияние русской литературы на Лесю Украинку последовательно сбрасывается с весов, даже там, когда оно явно бросается в глаза (хоть бы Некрасов)
5.      С богумилами и Драгоманов, и ОЗ таки перегнули. Могли быть стихийные «вроде бы богумильские» мотивы в фольклоре (в частности, они использовались С.Руданским в его «Народной библии»), но самих богумилов найти было бы затруднительно. А что так считал Драгоманов – так у него было много «чудацьких думок». Протестанство пришло к нам с запада, а не с востока.
6.      «Рыцарско-катарская мистика» (так у ОЗ) – а Бог его знает… Вообще пора уже учредить лигу защиты катаров от некоторых их современных адептов. У ОЗ цитируется даже утверждение о том, что Шекспир «катар-патарен» Smiley
7.      Письма Леся Украинка не хранила не из-за «аристократического кодекса», а из-за постоянных переездов и потому, что не хотела компрометировать своих корреспондентов (она находилась под негласным надзором полиции). Знала бы, что получится из ее невинных писем сто лет спустя – уничтожала бы их перед отправлением. И Жарких полностью с ней согласен
 
«Беріть приклад із мене – я нікому листів не пишу :  
Коли я вмру, на світі залишиться  
Сто сорок гривень на рахунку в Ю-Ем-Сі.  
А може, і того не залишиться,  
Як долар знову виросте в ціні.”
 
UPD - и еще одна статья.  
http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=vie w&id=329&Itemid=41
 
Эта написана гораздо более умным языком, но такой мелочью, как проверить приведенные Забужко цитаты, никто не озаботился.  Cry
« Изменён в : 01/30/08 в 17:59:19 пользователем: antonina » Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
credentes
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 936
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #67 В: 02/25/08 в 15:21:32 »
Цитировать » Править

Как мне кажется, поднятые здесь темы и дальше живут в украинской литературе, а не только в литературоведении.
Размещаю здесь статью Галины Пагутяк, которая по моему перекликается со многими поднятыми здесь вещами. В оригинале. Заранее благодарю тех, кто сможет перевести ее на русский.
Статья - ниже.
С уважением
 
Credentes
 
Галина Пагутяк
Сніг у жмені
( деякі думки з приводу одного шумерського прислів”я)
 
1.  
Близько п”яти тисяч років тому шумери говорили: “Жінка – це гострий  кинджал, що перерізає чоловіку горло.”А в “Пісні пісень” Соломона,створеній набагато пізніше, знаходимо: “ Сильна, наче смерть любов.Люті, як  пекло, ревнощі.Стріли їхні вогненні”.Якщо перший  вислів нікому  практично невідомий, то другий став настільки заяложеним від надмірного вжитку, що вже й не спонукає до його глибшого осмислення. Тим часом між обома сентенціями існує кровна  спорідненість: чиїсь уста  вперше вимовили їх  під палючим сонцем Близького Сходу, колискою людської цивілізації і християнства. І ця мудрість відкриває перед нами одну з найважливіших таємниць людського буття.
 Ми надто часто  обдурюємо самі  себе, прикрашаючи те, що нам подобається, і спотворюючи те, що нас дратує. Однак істина не буває ні чорною, ні білою. Але вона може стати шокуючою.
 Вимираюча біла раса нині продукує культуру, яка поїдає саму  себе, замкнена в комфортній клітці.Не має значення, чи це елітарна культура, яка дає кволі  квітки, що їх називають пишними і  прекрасними, чи масова, метою якої є вирівняти нас в одну  масу  дебілів, чи контркультура, така ж  продажна , як і  дві  перші. Сучасній західній псевдокультурі притаманні дві ознаки: самоізоляція і вторинність. Не можна сказати, щоб вона цього не усвідомлювала.Звісно, чудово усвідомлює своє рабство і нездатність до виживання, як розуміє кожна людина, котрій пощастило жити в менш-більш  розвинутій країні, де їй здається, ніби її думка справді важлива.Коли слідом  за  Кантом вважати, що демократія є лише формою деспотії, то стає зрозумілим, чому справжні почуття  притлумлюються, розум гуляє, наче кішка, як сама  собі  знає, а вміння спекулювати думками стало еталоном  вченості.Що ж, така плата за цивілізованість: занедбання  основних  питань буття. І як  казав  той же Іммануїл Кант, чистий розум не здатний доказати ні буття Бога, ні безсмертя душі.
 У шумерському епосі про Гільгамеша( правильніше було б сказати – Більгамес) є один епізод. Щоб  приручити дикого чоловіка Енкіду, який повинен поставити на місце “буйного плоттю” героя Гільгамеша, правителя міста Урука, у  пустелю посилають жінку. Вона спокушає самітника і приятеля звірів суто жіночими принадами, але на цьому її місія не закінчується. Шамхат розриває навпіл своє покривало, віддає Енкіду половину, щоб прикрив наготу, і вводить його у  світ  цивілізації.
 Можливо, це розгадка нашого прислів”я: жінка не лише народжує, вона виховує, цивілізує. Для  того, щоб виховати людину, як тоді, так і тепер, слід усунути все зайве. П”ята чакра, горло, відповідає за особистість людини, її поведінку. Зруйнувавши її зброєю, виготовленою людськими руками, жінка готує чоловіка для праці, битви та інших суспільних обов”язків.
 По суті, це трапляється згодом із Адамом і Євою у Книзі Буття, але розглядається не як благо, а як падіння, гріх, що заслуговує покари.Тільки далі  спокуси тут не йде.Власне, це вже  продукт іншого  світосприйняття, іншої релігійної системи – іудаїзму, а  згодом  і християнства.Слова, що порівнюють любов зі смертю, і про вогняні стріли ревнощів, видаються у “Пісні пісень” трохи чужими, наче крик сови у солов”їному гаю.
 Володарка життя і смерті Інанна є покровителькою стосунків між чоловіком і жінкою, їхніх почуттів, що непідвладні  нічиїй волі: гніву, гордості, жаху, почуттю самотності. Чоловіче єство Ягве прагне відповідати і за це,тобто регулювати, контролювати, і, власне, вся подальша історія іудаїзму та християнства є боротьбою проти свободи почуттів. Там, де нема боротьби, наприклад, в індуїзмі чи буддизмі, з”являлось безкінечне коло перевтілень, і слово “зброя” ніколи не входило у лексикон любові.І що дивно, у наші  часи безвір”я воно теж починає зникати, підмінюючись різними, доволі примітивними,  предметами та уявленнями.Жінка продовжує залишатись або святою, або відьмою ( фурією, стервою),чи річчю ( починаючи з ХІХ століття). Таку жінку не можна любити. Вона –небезпечна. Ніхто не бажає щоб йому  перерізали горло, ніхто не хоче бути поглинутим кимось іншим, стати складовою частиною андрогіна...
Слова Канта про зоряне небо і моральний інстинкт набувають особливого сенсу, коли йдеться про любов і ті незручні почуття, які часом її супроводять.Бо навіть у шаленстві, якщо воно чисте, навіть у гордості, якщо вона від гідності, залишається  повага до морального закону, який є доказом досконалості недосяжного Бога.Так само стріла, пронизуючи горло, серце і очі чоловіків та жінок,  має одну мету – досягти недосяжного.
 ...Якось царевич Сатні зустрів на майдані красуню Табубу,і захотів її. Але оскільки вона виявилась недоступною, то ціна майбутньої втіхи невпинно зростала. Спочатку він записав Табубу все  своє майно, тоді змусив власних дітей відмовитись від спадку, а врешті наказав убити дітей і викинути їхні тіла на поталу псам.Ця давньоєгипетська страшилка, особливо популярна у часи Птолемеїв (200 р. перед Р.Х.), насправді має глибокий символічний зміст, що виходить за межі буденної свідомості. Хіба ж не казав Ісус кинути майно, залишити батька й  матір заради божественної любові? Якщо ми зараз часто  повторюємо вислів, що за  все потрібно платити, то чому вперто вважаємо любов дарунком, нагородою, заслугою? Ну, ми згодні й на жертву, не здогадуючись, наскільки та може виявитись великою. Ця жертва – наше життя, яке символізують кров і всі земні багатство.” Ціною життя ти заплатиш мені за любов”, - попереджає Кармен. Любов наносить рани, від яких не одужати ніколи; вона дарує нове життя тільки тоді, коли ми позбудемось старого.Нареченими Ісуса називають черниць, які відреклися від земного щастя.Їм обрізають коси,так ніби перерізають горло бритвою, знищуючи особистість. І не можна сказати, що цього не усвідомлювали наші предки. У дитинстві мене дуже  вразила почута на селі пісня-балада про  те, як жінка вимагає від чоловіка в числі  інших жертв вбити рідну  матір. І той розгублено спиняється:
  Як маму убити, як мама  одна?
  Вона ж ня кормила  своїми грудьма!
Отже, цей  мотив не чужий і слов”янським народам. Чи розцінювали подібні вимоги як злочин? Безперечно. Звичаєве право  суворо карало убивць, кровозмісників і перелюбників, але перед осудом існував момент розгубленості: звідки могло це з”явитись взагалі? Оця потреба в нелюдській жертві? Розгубленість перед вищою силою, яка є ні моральною, ні аморальною, цілком непізнаваною- у цій паузі, можливо, прихована одна з найбільших таємниць буття.
 
 2.
 Та, виявляється, існує культура, яка продовжує сприймати світ  так само  гостро , пристрасно і безстрашно, як давні шумери. Це – арабська, мусульманська,  культура.Нині, через війни за  нафту, між західною цивілізацією і східною утворилась  стіна взаємного неприйняття. Хоча, коли нафта ще не стала стратегічним продуктом, європейці запозичили в мусульманського  світу  чимало такого, що призвело до розвитку їхньої доволі варварської культури, яку не задовольняв прісний темперамент Античності. Наприклад, внаслідок хрестових походів виникає готика: вістря шпилів, спрямованих у небо,а поруч нього - машкари злих духів, які намагаються завадити людині стати Людиною, тобто дитям Божим.  І звичайно, куртуазна культура з її культом Прекрасної Дами. Перші пісні трубадурів були лише перекладами з арабських пісень, це вже потім виникла оригінальна поезія, що згодом була лукаво приспана Інквізицією.
 Чи замислювався хтось з нас, звідки могли з”явитись в Італії ХІІІ століття “Vita nova” Данте і сонети Франческо Петрарки? Із Платона, Аристотеля? Так, але знову ж завдяки арабам, які знали краще античну філософію, ніж  тодішні європейці, і прищепили її заново до культурного дерева Заходу.
 Відтак вперше у європейській культурі жінка стає об”єктом  поклоніння, недосяжним і вільним  від  гріха.Виникає культ Діви Марії як Прекрасної Дами і культ Ісуса як Нареченого.
 А вже століття перед  тим в арабській ісламській  культури жінка і любов до неї не вважались гріховними. Андалузький поет Ібн Хазм (994 – 1064) у книзі “Намисто голубки” наводить фетву Ібн Аббаса: “ За  того, кого вбило кохання, не потрібні ні плата за  кров, ні помста”. Щоб глибше зрозуміти це рішення мудрого Ібн Аббаса, яке прирівнювалось до закону, слід знати, що в ісламі Бога ( Аллаха)  часто порівнювали з прекрасною жінкою. Як неможливо пізнати Бога людині, так неможливо пізнати справжнє кохання на землі. Поема Нізамі Гянджеві “Лейлі і Меджнун” доводить цю істину, яка не є ні білою, ні  чорною.
 ...Меджнун -нове  ім”я Кейса, що означає “одержимий”. Між Лейлі і Меджнуном спалахує пристрасть, що знищує усе довкола себе.Такої напруги  почуттів не знала і, мабуть, не знатиме світова література. Звичайно, християнські містики відчували щось схоже в особливі для  них миті прозріння, але перед ними Бог не поставав у образі прекрасної жінки.І навіть свята Тереза Авільська не  посміла б сказати так:
   Моя любов? – ні, кров на чорній  рані.
 Моя доля? – не життя, а  вмирання.
Любити – означає вмирати. Ви не розумієте цього, правда? Для нас любити означає володіти чи прагнути володіти. Але коли  оточуючі намагаються з”єднати Лейлі з Меджнуном,щоб покласти край цій небезпечній для усіх ситуації, поміж закоханими в долівку шатра встромляється невидимий  меч.. Цей меч – розуміння того, що їхню спрагу неможливо втамувати.
 Зарані мертве те, що не навіки.
Так, земля  розлучить їх рано чи пізно. Вона затупить лезо кинджала, загасить вогонь пристрасті.Бо землею володіє не вічність, а час. Спершу  вмирає Лейла.Потім - Меджнун. Вони вмирають від туги за недосяжним, не накладаючи на себе  рук. Просто витримують доти, доки можуть витримати.
І що ж? Винні у смерті рідних і близьких, у ворожнечі обох своїх племен, Лейла і Меджнун стають ангелами на небесах, де можуть кохатися вічно.
Не тому, що божевілля шанують усі народи, і воно не підлягає осуду. Просто досьє добрих і поганих вчинків, яке ретельно ведеться на небі, не таке, як земні досьє. Тут не вважають любов гріхом. Бо справжня любов завжди абсолютно моральна, як абсолютно моральна божественна сутність. А на землі вона, за висловом автора “Намиста голубки” – лише  сніг у жмені. Він спершу  пече як вогонь, а потім тане й тане, перетворюючись на воду. У цю воду кидається  одержима Офелія. Як завжди геніальний, Шекспір у “Гамлеті, принці Датському” дав, по суті, єдиний зразок у європейській культурі  стосунків між чоловіком і жінкою такого рівня, що його можна  порівняти лише з гострим лезом східної містики.
 
 
Зарегистрирован

Make the world insecure place for those who violates human rights

"Это Бог дает Добру Своё бытие, и Он есть его причиной..."
Джованни дe Луджио
Книга о двух началах (около 1240 г.)
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #68 В: 02/25/08 в 15:47:23 »
Цитировать » Править

Большое Вам спасибо, Вы знаете, что для меня значат тексты Галины Пагутяк. Постараюсь перевести.
Хорошо также и то, что этот тред открыли сегодня. День рождения Леси Украинки.
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
credentes
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 936
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #69 В: 02/27/08 в 20:48:48 »
Цитировать » Править

Еще одна Галкина статья, публицистическая, правда и 2005 года, но в тему. И катаров она здесь касается (причем знает о них больше чем Забужко)
С уважением
Credentes
 
Замість різдвяної казки
Згадаймо, як минулого Різдва ми мріяли про справжнього президента.  
 
А нині сподіваємося на бодай трохи кращий парламент, який не був би таким ворожим і байдужим до рідного народу, як той, що маємо. Нам ще треба дожити до цього, перебрести зиму, Новий рік і Різдво, сесії, канікули, пташиний і просто грип. Усе це добряче відгонить комерцією, навіть якщо хтось нам говорить про нагороду за терпіння, мовчання, горду вбогість у традиційних різдвяних казках. Серце, може, в когось на мить і відтане, але диво прийде не до нас, як не прийшло до тієї дівчинки з казки Андерсена, що палила сірники на морозі, дивлячись, як багаті діти бавляться біля ялинки. Ілюзія – це не диво. Однак кожен із нас може стати просто доброю людиною
 
Колись французькі катари, які називали себе “добрими людьми” та “добрими християнами”, вважали найбільшим гріхом бажати комусь зла, навіть дияволу. Найбільшої поваги заслуговував той, хто нікому не сказав жодного поганого слова. Мені здається, що різдвяна казка не повинна мати щасливої кінцівки, бо це суперечить тій ненависті, якої нас навчають ті, що вгорі, й ті, що внизу, тому часом і спогади про дитячі роки завдають болю, хоч все-таки вони найсвітліші через їхню невинність і чистоту.
 
У селі Нагуєвичах Іван Франко записав колись пісню: “Не йди, дитино, горою, бо стрінешся з бідою, а йди, дитино, долинов, будеш добров дитинов”. Бути добрим означає не робити двох речей: не бажати і не творити зла. Це залежить від нас, коли ми ні вгорі, ні внизу, а десь так, посередині. Праворуч від нас гора влади й успіху, на яку спинається кожен, хто хотів би здобути їх для себе. Ліворуч – гора Монсегюр, на схилах якої у ХІІІ столітті інквізиція спалила громадян містечка Монсегюр і тих, кому вони надали притулок: добрих людей, катарів. Одні спинаються догори, щоб утратити честь і свободу, інші жертвують усіма життєвими благами, щоб зберегти душу і спастися. А між тими двома горами тече людський потік, для якого однаково недосяжні обидві вершини.
 
Влада – це пастка для можновладців, з якої їм не вибратися довіку. Той, хто привів їх на вершину, вимагатиме сплачувати борги. Тому ми, обравши когось за його людські якості, згодом неминуче розчаровуємося, спостерігаючи, як нібито чесна людина загрузає в болоті брехні, лицемірства. Ось що таке корупція. Тому житейська мудрість попереджає й тих, хто по лівому боці, й тих, хто по правому: за все треба платити. І розплачуються за все тут, у цьому світі.
 
Ніхто не може бути вільний ні з грошима, ні без них. Але хронічне безгрошів’я більшості з нас не порівняти з резонансними вбивствами, яких ніколи не розкривають, щоб світ влади й багатства не розсипався, як картковий будиночок. Тому правда – найстрашніша зброя з-поміж існуючих. Тому за неї розіп’яли Христа і спалили на кострищі в Монсегюрі “добрих людей”, які говорили правду навіть тоді, коли йшлося про порятунок власного життя.
 
Та коли вже зайшла мова про правду в наші часи, в нашій країні, то пригадаймо долю Георгія Гонґадзе та його замучених колег-журналістів. Це – одна вершина. А інша – зашифровані донесення 1930-х років про випадки канібалізму під час Голодомору, в яких писали про кількість загиблої від ящура великої рогатої худоби, хоча йшлося про з’їдених людей. Можливо, дітям у школі стає боляче, коли їм розповідають правду про колективізацію, але рани душі доброї людини і мають бути схожими на двері: то відчинятися, то зачинятися.
 
Нині в Туреччині судять відомого письменника Орхана Памука за те, що він наполягає на визнанні своєю державою геноциду вірмен, а це може “завадити” вступу Туреччини до ЄУ. Цікаво, як далеко можуть піти наші українські можновладці, щоб купувати дешевий російський газ і виграти парламентські вибори? Ніколи не вимагати від РФ як правонаступниці СРСР компенсації знецінених заощаджень, визнання геноциду українців і кримських татар? Але вони й так ніколи не намагалися цього робити. Втім оплакувати майбутнє важче, ніж минуле, а рахувати майбутні прибутки значно приємніше, ніж завдану шкоду.
 
Мабуть, Богові байдуже, чи ти єретик, чи православний, чи католик, чи юдей, чи мусульманин. Він хоче, щоб ми були Його добрими дітьми і не сіяли слів на вітер, аби не пожати потім бурі.
 
Україна, як змерзла дівчинка, запалює сірники надії перед щоразу новішими ілюзіями, які виринають за склом телевізорів, вітринами крамниць і вікнами іномарок. Та врешті й її зморить сон Істини, й народження Нового Світу відбудеться без неї. А їй залишаться зрубані ялинки, м’ясо замордованих тварин, понівечені тіла риб і борги, які треба віддавати, щоб якось існувати далі. Може, така різдвяна кінцівка її і влаштовує, як і тримати ключ від дверей власної душі в чужій кишені? Але, як мовиться в одній із молитов добрих людей: “Отче, не дай нам померти у світі без Бога”. І для того, щоб маленька бездомна дівчинка не замерзла на смерть, потрібно спробувати відмовитися від розкоші та надмірності.
 
Галина Пагутяк –  
письменниця-романістка, мешкає у Львові
 
Зарегистрирован

Make the world insecure place for those who violates human rights

"Это Бог дает Добру Своё бытие, и Он есть его причиной..."
Джованни дe Луджио
Книга о двух началах (около 1240 г.)
olegin
Живет здесь
*****


Я люблю этот форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 3520
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #70 В: 02/27/08 в 22:44:42 »
Цитировать » Править

on 02/27/08 в 20:48:48, credentes wrote:
Бути добрим означає не робити двох речей: не бажати і не творити зла. Це залежить від нас, коли ми ні вгорі, ні внизу, а десь так, посередині. Праворуч від нас гора влади й успіху, на яку спинається кожен, хто хотів би здобути їх для себе. Ліворуч – гора Монсегюр, на схилах якої у ХІІІ столітті інквізиція спалила громадян містечка Монсегюр і тих, кому вони надали притулок: добрих людей, катарів. Одні спинаються догори, щоб утратити честь і свободу, інші жертвують усіма життєвими благами, щоб зберегти душу і спастися. А між тими двома горами тече людський потік, для якого однаково недосяжні обидві вершини.

 
Она прямо-таки философ эта наша львовянка Галина Пагутяк. Smiley.
Зарегистрирован
olegin
Живет здесь
*****


Я люблю этот форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 3520
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #71 В: 02/27/08 в 22:55:30 »
Цитировать » Править

on 02/25/08 в 15:21:32, credentes wrote:

 Ми надто часто  обдурюємо самі  себе, прикрашаючи те, що нам подобається, і спотворюючи те, що нас дратує. Однак істина не буває ні чорною, ні білою. Але вона може стати шокуючою.
 Вимираюча біла раса нині продукує культуру, яка поїдає саму  себе, замкнена в комфортній клітці.

 
Эти выражения Г.Пагутяк надо записывать себе отдельно в тетрадь как крылатые фразы. Smiley.
Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #72 В: 02/29/08 в 10:56:59 »
Цитировать » Править

Уже нечто из разряда мистики.
Я как раз собиралась написать, что прожив изрядную часть жизни вблизи того самого приюта опырей - Добромиля, никогда не видела призраков и даже слыхом не слышала ни о чем таком.  Smiley Но, видно, на каждого свой способ. Почти сразу у меня пропал выход в сеть. И не появился, пока я не перевела статью о снеге в горсти.
Поскольку не знаю, как будут развиваться события, то сразу же помещаю перевод.  Smiley В случае чего...
 
Галина Пагутяк  
Снег в горсти  
(некоторые мысли по поводу одной шумерской пословицы)

 
1.  
Приблизительно пять тысяч лет назад шумеры говорили: «Женщина – это острый кинжал, перерезающий мужчине горло». А в «Песне песен» Соломона, созданной гораздо позже, находим: «Сильна, как смерть любовь. Страшна, как преисподня, ревность. Стрелы их огненные». Если первое изречение никому практически неизвестно, то второе стало настолько затасканным от чрезмерного употребления, что уже и не понуждает к более глубокому осмысливанию. В то же время, между обеими сентенциями существует кровное родство: чьи-то уста впервые произнесли их под жгучим солнцем Ближнего Востока, колыбели человеческой цивилизации и христианства. И эта мудрость открывает перед нами одну из важнейших тайн человеческого бытия.
Мы слишком часто обманываем сами себя, приукрашая то, что нам нравится, и искажая то, что нас раздражает. Между тем, истина не бывает ни черной, ни белой. Но она может стать шокирующей.
 Вымирающая белая раса сегодня продуцирует культуру, которая поедает сама себя, запертая в комфортабельной клетке. Несущественно, элитарная ли это культура, дающая хилые цветы, называемые пышными и прекрасными, или  массовая, цель которой – выровнять нас в одну массу дебилов, или же контркультура, такая же продажная, как и две первые. Современной западной псевдокультуре присущи два признака: самоизоляция и вторичность. Нельзя сказать, чтобы она это не осознавала. Конечно, чудесно осознает свое рабство и неспособность к выживанию, как понимает любой человек, которому повезло жить в более-менее развитой стране, где ему кажется, будто его мысль на самом деле важна. Когда вслед за Кантом считать, что демократия является лишь формой деспотии, то становится понятным, почему настоящие чувства притупливаются, разум гуляет как кошка сам по себе, а умение спекулировать мыслями становится эталоном мудрости. Что же, такова плата за цивилизованность: заброшенность главных вопросов бытия. И, как сказал тот же Иммануил Кант, чистый разум не способен доказать ни бытия Бога, ни бессмертия души.
 В шумерском эпосе о Гильгамеше (правильнее было бы сказать – Бильгамес) есть один эпизод. Чтобы приручить дикого человека Энкиду, который обязан поставить на место «буйствующего плотью» героя Гильгамеша, правителя города Урука, в пустыню посылают женщину. Она соблазняет отшельника и приятеля зверей чисто женскими прелестями, но на этом ее миссия не заканчивается. Шамхат разрывает пополам свое покрывало, отдает Энкиду половину, чтобы он прикрыл наготу, и вводит его в мир цивилизации. Возможно, это разгадка нашей пословицы: женщина не только рождает, она воспитывает, цивилизует. Для того, чтобы воспитать человека, как тогда, так и сейчас, нужно устранить все лишнее. Пятая чакра, горло, отвечает за личность человека, его поведение. Разрушив ее оружием, изготовленным человеческими руками, женщина готовит мужчину к труду, битве и другим общественным обязанностям.
По существу, это произошло позже с Адамом и Евой в Книге Бытия, но рассматривается не как благо, а как падение, грех, заслуживающий наказания. Только дальше соблазна дело не идет. Собственно, это уже продукт другого мировосприятия, иной религиозной системы – иудаизма, а позже – и христианства. Слова, сравнивающие любовь со смертью, и об огненных стрелах ревности, кажутся в «Песне песен» несколько чуждыми, словно крик совы в соловьиной роще.
Властительница жизни и смерти Инанна является покровительницей отношений между мужчиной и женщиной, их чувств, которые неподвластны ничьей воле: гневу, гордости, ужасу, чувству одиночества. Мужская сущность Ягве стремиться отвечать и за это, то есть регулировать, контролировать, и, собственно, вся дальнейшая история иудаизма и христианства – это борьба против свободы чувств. Там, где нету борьбы, например, в индуизме или буддизме, возникает бесконечный круг превращений и слово «оружие» никогда не входило в лексикон любви. И, что странно, в наши времена безверия оно тоже начинает исчезать, подменяясь иными, довольно примитивными предметами и представлениями. Женщина продолжает оставаться или святой, или ведьмой (фурией, стервой), либо вещью (начиная с ХІХ века). Такую женщину нельзя любить. Она опасна. Никто не желает, чтобы ему перерезали горло, никто не желает быть поглощенным кем-то иным, стать составной частью андрогина.
Слова Канта о звездном небе и моральном инстинкте приобретают особый смысл, если речь идет о любви и о тех неудобных чувствах, которые иногда ее сопровождают. Потому что даже в безумии, если оно чисто, даже в гордости, если она от достоинства, остается уважение к моральному закону, являющемуся доказательством недостижимого Бога. Именно так стрела, пронзая горло, сердце и глаза мужчин и женщин, имеет одну цель – достичь недостижимого.
…Как-то царевич Сатни встретил на площади красавицу Табубу, и возжелал ее. Но, поскольку она оказалась неприступной, то цена будущего наслаждения непрестанно возрастала. Поначалу он отписал Табубу все свое имущество, тогда заставил собственных детей отказаться от наследства, и, наконец, приказал убить детей и выбросить их тела на пожрание псам. Эта древнеегипетская страшилка, особенно популярная во времена Птолемеев (200 г. до Р.Х.) на самом деле имеет глубокий символический смысл, выходящий за рамки обыденного сознания. Разве не приказывал Иисус бросить имущество, оставить отца и мать ради божественной любви? Если мы сейчас часто повторяем изречение, что за все нужно платить, то почему упрямо считаем любовь подарком, наградой, заслугой? Ну, мы согласны и на жертву, не догадываясь, насколько великой она может оказаться. Эта жертва – наша жизнь, которую символизируют кровь и все земные богатства. «Ценою жизни ты мне заплатишь за любовь», - предупреждает Кармен. Любовь наносит раны, от которых не исцелиться никогда; она дарит новую жизнь только тогда, когда мы избавимся от старой. Невестами Иисуса называют монахинь, отказавшихся от земного счастья. Им обрезают волосы, будто перерезают горло бритвой, уничтожая личность. В детстве меня поразила услышанная в деревне песня-баллада о том, как жена требует от мужа в числе прочих жертв убить родную мать. И он растерянно останавливается.
Как матерь убить, если матерь одна?
Меня своей грудью кормила она!
Итак, этот мотив не чужд и славянским народам. Расценивались ли подобные требования как преступление? Безусловно. Обычаевое право строго наказывало убийц, кровосмесителей и прелюбодеев, но перед осуждением наличествовал момент растерянности: откуда могло это появиться вообще? Эта потребность в нечеловеческой жертве? Растерянность перед высшей силой, не являющейся ни моральной, ни аморальной, совершенно непознаваемой - в этой паузе, возможно, спрятана одна из величайших тайн бытия.
 
 2.  
 
Но, оказывается, существует культура, продолжающая воспринимать мир так же остро, страстно и бесстрашно, как древние шумеры. Это – арабская, мусульманская культура. Нынче, из-за воен за нефть, между западной и восточной цивилизацией возникла стена взаимного неприятия. Хотя, когда нефть еще не стала стратегическим продуктом, европейцы позаимствовали у мусульманского мира множество такого, что подтолкнуло развитие их довольно варварской культуры, не довольствовавшейся пресным темпераментом Античности. Например, вследствие крестовых походов возникает готика: острия шпилей, направленных в небо, а рядом – личины злых духов, пытающихся помешать человеку стать Человеком, то есть дитям Божьим. И, конечно, куртуазная культура с ее культом Прекрасной Дамы. Первые песни трубадуров были лишь переводами арабских песен, это уже потом возникла оригинальная поэзия, позже лукаво усыпленная Инквизицией. Задумывался ли кто-то из нас, откуда могли появиться в Италии ХІІІ века «Vita nova» Данте и сонеты Франческо Петрарки? Из Платона, Аристотеля? Да, но опять же благодаря арабам, которые знали античную философию лучше, чем тогдашние европейцы, и привили ее заново к культурному дереву Запада.
И вот впервые в европейской культуре женщина становится объектом поклонения, недостижимым и свободным от греха. Возникает культ Девы Марии как Прекрасной Дамы и культ Иисуса как Жениха.
А уже столетьями раньше в арабской исламской культуре женщина и любовь к ней не считались греховными. Андалузский поэт Ибн Хазм (994-1064) в книге «Ожерелье голубки» приводит фетву Ибн Аббаса: «За того, кого убила любовь, не надобны ни плата за кровь, ни месть». Чтобы глубже понять это решение мудрого Ибн Аббаса, приравнивающееся к закону, следует знать, что в исламе Бога (Аллаха) часто сравнивали с прекрасной женщиной. Как невозможно познать Бога человеку, так и невозможно познать настоящую любовь на земле. Поэма Низами Гянджеви «Лейли и Меджнун» доказывает эту истину, не являющуюся ни белой, ни черной.
…Меджнун – новое имя Кейса, значащее «одержимый». Между Лейли и Меджнуном вспыхивает страсть, уничтожающая все вокруг себя. Такого напряжения чувств не знала и, наверное, не узнает мировая литература. Конечно, христианские мистики ощущали нечто похожее в особые для них мгновения прозрения, но перед ними Бог не восставал в образе прекрасной женщины. И даже святая Тереза Авильская не посмела бы сказать так:
- Моя любовь – нет, кровь на черной ране.
   Моя судьба – не жизнь, а умиранье.
Любить – значит умирать. Вы не понимаете этого, верно? Для нас любить значит обладать или стремиться к обладанию. Но когда окружающие пытаются соединить Лейли с Меджнуном, чтобы положить конец этой опасной для всех ситуации, между влюбленными в дол шатра вонзается невидимый меч. Этот меч – понимание того, что их жажду невозможно утолить.
Заранее мертво то, что не вечно.
Да, земля разлучит их рано или поздно. Она притупит лезвие кинжала, потушит огонь страсти. Потому что землей владеет не вечность, а время. Сперва умирает Лейла. Потом – Меджнун. Они умирают от тоски по непостижимому, не наложив на себя рук. Просто выдерживают до тех пор, до каких могут выдержать.
И что же? Виновные в смерти родных и близких, во вражде обоих своих племен, Лейла и Меджнун становятся ангелами на небесах, где могут любить друг друга вечно. Не потому, что безумие почитают все народы, и оно не подлежит осуждению. Просто досье хороших и дурных поступков, тщательно ведущееся на небесах, не такое, как земные досье. Здесь не считают любовь грехом. Потому что подлинная любовь всегда абсолютно моральна, как абсолютно моральна божественная сущность. А на земле она, по изречению автора «Ожерелья голубки» - только снег в горсти. Он поначалу обжигает как огонь, а потом тает и тает, превращаясь в воду. В эту воду бросается одержимая Офелия. Как всегда гениальный, Шекспир в «Гамлете, принце Датском» дал, по существу, единственный образец отношений между мужчиной и женщиной такого уровня, что его можно сравнить только с острым лезвием восточной мистики.  
 
« Изменён в : 03/03/08 в 09:51:20 пользователем: antonina » Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
olegin
Живет здесь
*****


Я люблю этот форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 3520
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #73 В: 02/29/08 в 12:42:48 »
Цитировать » Править

Антонина,так она из Добромыля?А сейчас проживает,как я понял,во Львове?У меня в группе было несколько человек из Добромыля,они после окончания института вернулись к себе работать на д/о комбинат(или мебелтную фабрику),уже точно не помню.Так когда мы с Вами с букетом цветов и коробкой конфет идем в гости к Г.Пагутяк на чай(как поклонники ее творчества)? Smiley.
Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Королівна, ясна панна
« Ответить #74 В: 02/29/08 в 13:06:29 »
Цитировать » Править

По-моему, Галина Пагутяк родилась в Уроже, около Дрогобыча. В Добромыле, а также в соседнем Лаврове происходит действие книги "Слуга з Добромиля". А насчет "в гости пойти" ... я бы не посмела. Живой классик, запросто общающийся с трансцендентальным миром...
Но читать ее книги нужно. Между прочим, одна ее статья есть и на сайте манкуртов.
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
Страниц: 1 ... 3 4 5 6  Ответить » Уведомлять » Послать тему » Печатать

« Предыдущая тема | Следующая тема »

Удел Могултая
YaBB © 2000-2001,
Xnull. All Rights Reserved.